Задивляємось на жінок
З того часу, як створений світ.
Скільки ж їм дарували зірок?
Не одна з них – фантазії плід.
Скільки ж лине до них думок,
Кожен з нас поглядає їм вслід.
Задивляємось на жінок
З того часу, як створений світ.
Не збагнути усіх їхніх чар,
Їхня зброя – і сльози, і сміх.
А любов – це Божественний дар,
Де любов – там відсутній гріх.
Задивляємось на жінок.
***
В кав’ярні лишень він й вона,
Знайомі ще з шкільної лави.
І чи стрінуться, хтозна,
Навпроти них горнятка кави.
Розстались. Не його вина,
Вона ж шукала в світах слави…
В кав’ярні лишень він й вона,
Знайомі ще з шкільної лави.
Життя – це час здобутків й втрат…
Час непомітно сплив в розмові,
Ця зустріч – ніби зорепад,
Мов спалах давньої любові.
В кав’ярні лишень він й вона.
***
О, сало! Сало! Сало!
Ти ж витвір праслов’ян!
Оспівував замало
Тебе чомусь Боян.
Ти символом вже стало,
Та й гордістю краян,
О, сало! Сало! Сало!
Ти ж витвір праслов’ян!
Вживання тебе – дійство,
Ти, мов на Різдво мак,
За тебе королівство
Продав один дивак.
О, сало! Сало! Сало!
Валерій ДІДУХ,
доцент ТДМУ